В Україні офіційно 24 області. Саме стільки адміністративних одиниць із назвою «область» закріплено в Конституції і саме ця цифра лишається відповіддю на пряме запитання.
Поруч із ними існують ще три одиниці вищого рівня з іншим статусом: Автономна Республіка Крим, місто Київ і місто Севастополь. Разом виходить 27 регіонів першого рівня. Крим — не область, а автономія. Київ і Севастополь — не області, а міста зі спеціальним статусом.
Тимчасова окупація частини території не змінює юридичної карти. Область не зникає з закону лише тому, що на її землі зараз чужі війська.
Цифра здається простою, доки хтось не кине в розмову «а Крим рахуєте?» або «а Київ — це область?». Тоді з’являються 25 і 27, і починається тиха плутанина. Вона не від незнання географії. Вона від того, що слово «область» у повсякденній мові часто підміняють словом «регіон», а це вже інший рахунок.
Коли кажуть «кількість областей в Україні», правильно відповідати «двадцять чотири». Усе інше — уже повна формула адміністративного устрою, а не відповідь на саме це запитання.
За моїм досвідом, саме ця різниця плутає школярів, журналістів і навіть дорослих, які добре знають карту, але рідко заглядають у статтю 133. Далі розберемо її спокійно, без канцеляриту і без зайвої патетики.
Три цифри, які чують замість однієї
Люди називають три варіанти, і кожен із них «трохи правдивий», якщо не уточнити, що саме рахують.
- 24 — тільки області. Юридично точна відповідь.
- 25 — 24 області плюс Автономна Республіка Крим. Так іноді рахують «великі територіальні одиниці», забуваючи, що Крим має інший правовий статус.
- 27 — 24 області, АР Крим, Київ і Севастополь. Це вже повний набір регіонів вищого рівня.
Плутанина живе ще й тому, що в розмовній українській «область» давно стала синонімом «регіону». Кажуть «усі області країни», маючи на увазі всю карту разом із Кримом. Для побутової розмови це стерпно. Для офіційної відповіді — ні.
Міф: Крим — двадцять п’ята область України.
Реальність: Кримська область існувала до 1991–1992 років. Після відновлення автономії це Автономна Республіка Крим. У Конституції вона стоїть окремим рядком, не в переліку областей.
Міф: Київ входить до Київської області.
Реальність: Київська область оточує столицю, але саме місто Київ — окрема одиниця зі спеціальним статусом. Обласна адміністрація і міська влада — різні історії.
Що саме записано в Основному Законі
Стаття 133 Конституції України дає не абстрактну формулу, а іменний список. До складу держави входять Автономна Республіка Крим, двадцять чотири області — від Вінницької до Чернігівської — і міста Київ та Севастополь. Містам окремо прописано спеціальний статус, який визначається законами.
Це важливо з двох причин. По-перше, кількість областей не «плаває» від політичної кон’юнктури: щоб змінити її, треба змінювати Конституцію. По-друге, закон не ставить знак рівності між областю, автономією і столицею. Різний статус — різна логіка управління.
Територіальний устрій тримається на цілісності території, поєднанні централізації й децентралізації та врахуванні історії, економіки, географії й культурних традицій регіонів. Область тут — не просто пляма на карті. Це рамка, у якій працюють обласна рада, обласна військова адміністрація, територіальні органи міністерств.
Ключові цифри
- 24 області — одиниці з назвою «область».
- 1 автономна республіка — АР Крим.
- 2 міста зі спеціальним статусом — Київ і Севастополь.
- 27 регіонів першого рівня разом.
- 136 районів після реформи 2020 року.
- 1469 територіальних громад.
- 603 628 км² — загальна площа держави.
- Найбільша область — Одеська, близько 33 310 км².
- Найменша область — Чернівецька, 8 097 км².
Повний список 24 областей
Нижче — усі області в тому порядку, у якому їх зручно тримати в голові: алфавіт плюс адміністративний центр і площа. Центр більшості областей збігається з назвою регіону. Винятки варто пам’ятати окремо: Волинська область має центр у Луцьку, Закарпатська — в Ужгороді, Кіровоградська — у Кропивницькому.
| Область | Адміністративний центр | Площа, км² | Районів |
|---|---|---|---|
| Вінницька | Вінниця | 26 513 | 6 |
| Волинська | Луцьк | 20 144 | 4 |
| Дніпропетровська | Дніпро | 31 974 | 7 |
| Донецька | Донецьк (де-юре), Краматорськ (де-факто) | 26 517 | 8 |
| Житомирська | Житомир | 29 832 | 4 |
| Закарпатська | Ужгород | 12 777 | 6 |
| Запорізька | Запоріжжя | 27 180 | 5 |
| Івано-Франківська | Івано-Франківськ | 13 928 | 6 |
| Київська | Київ | 28 131 | 7 |
| Кіровоградська | Кропивницький | 24 588 | 4 |
| Луганська | Луганськ (де-юре) | 26 684 | 8 |
| Львівська | Львів | 21 833 | 7 |
| Миколаївська | Миколаїв | 24 598 | 4 |
| Одеська | Одеса | 33 310 | 7 |
| Полтавська | Полтава | 28 748 | 4 |
| Рівненська | Рівне | 20 047 | 4 |
| Сумська | Суми | 23 834 | 5 |
| Тернопільська | Тернопіль | 13 823 | 3 |
| Харківська | Харків | 31 415 | 7 |
| Херсонська | Херсон | 28 461 | 5 |
| Хмельницька | Хмельницький | 20 645 | 3 |
| Черкаська | Черкаси | 20 900 | 4 |
| Чернівецька | Чернівці | 8 097 | 3 |
| Чернігівська | Чернігів | 31 865 | 5 |
Джерела: Конституція України; Адміністративний устрій України — Вікіпедія.
Зверніть увагу на назву Дніпропетровської області. Місто давно зветься Дніпро, а область у законі лишається Дніпропетровською. Так само Кіровоградська область не стала «Кропивницькою» автоматично після перейменування центру. Назви областей змінюються окремим політичним і юридичним рішенням, а не «за інерцією міста».
Як з’явилися області і чому їх саме 24
Сучасна сітка областей — не вічна константа і не вигадка 1991 року. Її кістяк склався ще в радянський період, а незалежна Україна успадкувала готову карту й закріпила її в Конституції 1996-го.
До 1932 року на території тодішньої УСРР існували округи. У лютому 1932-го з’явилися перші області — спочатку сім. Далі карта росла й різалася разом із кордонами, війнами і політичними кампаніями. Західні землі увійшли пізніше: Львівська, Волинська, Тернопільська та інші області оформилися після 1939 року, Чернівецька — у 1940-му з Північної Буковини і частини Бессарабії, Закарпатська — у 1946-му.
Черкаську область утворили вже 1954 року, «вирізавши» її з кількох сусідів. Того ж року Кримську область передали зі складу РРФСР до УРСР. На початку 1990-х Кримська область стала автономною республікою. Відтоді лічильник областей зупинився на 24.
Хронологія ключових подій
1932. Запроваджено обласний поділ замість округів. З’являються перші області, серед них Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Харківська.
1939–1940. До карти входять західноукраїнські землі та Північна Буковина. Формуються Львівська, Волинська, Тернопільська, Чернівецька та інші області.
1946. Утворено Закарпатську область.
1954. З’являється Черкаська область; Кримську область включено до складу УРСР.
1991–1992. Кримська область стає Автономною Республікою Крим.
1996. Конституція фіксує 24 області, АР Крим, Київ і Севастополь.
2020. Реформа районів і громад: замість сотень старих районів — 136 нових, плюс 1469 громад.
Цікаво, що дві області названі не на честь обласного центру, а на честь історичного краю. Волинь — це Луцьк і довкола, Закарпаття — Ужгород і гірська дуга. У цьому дрібному нюансі видно, як адміністративна сітка намагалася сісти на живу історичну географію, а не лише на назву найбільшого міста.
Що змінила реформа 2020 року — і чого вона не чіпала
Кількість областей реформа не зменшила і не збільшила. Вона перекроїла «середній поверх» карти. Старі 490 районів і міста обласного значення злили в 136 укрупнених районів. На базовому рівні з’явилися територіальні громади — їх 1469.
Логіка була прагматична: занадто дрібні райони погано тягнули лікарні, соцслужби й дороги. Укрупнення мало дати критичну масу населення і бюджету. Громади отримали більше грошей і повноважень. Область лишилася «дахом» над цим новим каркасом.
У Криму українська модель передбачає 10 районів після деокупації. Окупаційна адміністрація оперує іншою сіткою, але для українського права це не створює нової області і не скасовує старої автономії.
Область після 2020-го стала ще помітнішою як рівень координації, а не як єдина «господиня» всього життя на місцях. Повсякденні послуги змістилися ближче до громади. Стратегія, інфраструктура великого масштабу і представництво держави лишилися на області.
Найбільші, найменші й ті, що не вкладаються в очікування
Одеська область — найбільша: понад 33 тисячі квадратних кілометрів. Це більше за Бельгію. У ній степ, лимани, Дунай, довга морська крайка і відчуття простору, яке важко змалювати з вікна потяга. Далі за площею йдуть Дніпропетровська і Чернігівська — обидві за 31 тисячу.
Чернівецька область — найменша: 8 097 км². Майже вчетверо компактніша за Одещину, зате густо насичена рельєфом, мовами й архітектурою. Буковина вміщає Карпати, рівнину і місто, яке іноді порівнюють із маленьким європейським університетом просто неба.
Розмір погано передбачає характер. Крихітна Чернівецька область має потужну культурну щільність. Величезна Чернігівська — ліси, Полісся і відчуття північної тиші. Харківська і Дніпропетровська тримають промисловий ритм. Закарпатська вміщає кілька етнічних світів на площі, меншій за середню область центру.
Цікаво знати. Київська область має адміністративний центр у Києві, але саме місто до області не входить. Виходить рідкісна конструкція: центр області юридично живе «поруч», у окремій столичній одиниці. Ще один тихий факт: Севастополь не частина АР Крим. Півострів і місто-база в українському праві розведені свідомо.
Крим, Київ і Севастополь: три особливі статуси
Автономна Республіка Крим — єдиний регіон України з власною конституцією автономії, Верховною Радою і Радою міністрів у межах повноважень, які дає загальноукраїнський закон. Столиця автономії — Сімферополь. Площа близька до середньої області, близько 26 тисяч км².
Київ стоїть окремо, бо це столиця. Спеціальний статус дозволяє вибудовувати управління міста, яке одночасно є політичним центром держави, найбільшим економічним вузлом і окремим регіоном. Київська область — це вже «кільце» довкола: Біла Церква, Бровари, Буча, Фастів і далі по колу.
Севастополь отримав спеціальний статус історично як база флоту і окреме місто державного значення. Він не розчиняється в кримській автономії. Після 2014 року і місто, і півострів перебувають під російською окупацією, однак українська Конституція їх не викреслила.
Увага. Окупація не скасовує область і не створює «нової держави» на її місці в українському та більшості міжнародного права. Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська області, АР Крим і Севастополь юридично залишаються Україною. Змінюється контроль на землі, а не рядок у статті 133. Саме тому в офіційних документах, статистиці держорганів і дипломатичній мові ці регіони не зникають із переліку.
На практиці це означає гірку подвійність. Де-юре є 24 області. Де-факто українська влада повністю адмініструє не всі з них. У Донецькій області функції центру виконував Краматорськ. У Луганській центр зміщувався разом із лінією фронту. Частина Херсонщини і Запоріжжя теж розірвана. Це не аргумент «областей стало менше». Це аргумент, що карта права і карта війни зараз не збігаються один до одного.
Чому ця цифра взагалі має значення
Від кількості областей залежить не шкільний тест. Від неї залежить, як держава ріже бюджет, куди ставить адміністрації, як рахує виборчі округи, куди везе гуманітарну логістику і як пояснює світу, де проходить її територія.
Для бізнесу область — це податкова логіка, логістика, регіональні програми підтримки. Для переселенця — прив’язка до соціальної допомоги і медичного обліку. Для історика — спадкоємиця губерній, полків і воєводств, які століттями намагалися накрити той самий простір зручною сіткою.
У нашій практиці найчастіша помилка навіть не в числі 24. Найчастіша помилка — змішати область із районом або громадою. Людина каже «я з такої-то області», а далі плутає новий район 2020 року зі старим, який уже не існує. Або вважає, що громада «замінила» область. Ні. Це різні поверхи однієї будівлі.
Особистий інсайт. За моїм досвідом, найчистіша формула для пам’яті така: «24 області, одна автономія, два спеціальні міста». Коротше не виходить без втрати сенсу. Довше — уже лекція. Якщо тримати в голові лише це речення, зникає половина побутових суперечок про «25 чи 27».
Жива карта за сухими рядками
Кожна область тримає власний тембр. Карпатські — Закарпатська, Івано-Франківська, частково Львівська і Чернівецька — говорять горами, полонинами й багатомовністю. Поліські — Волинська, Рівненська, Житомирська, Чернігівська — лісом, болотом і довгим горизонтом. Степові південні — Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька — вітром, портом і чорноземом, який іде до самого моря.
Центр годує і зв’язує: Вінницька, Черкаська, Полтавська, Кіровоградська. Схід тримає заводський ритм і важку індустріальну пам’ять: Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська. Це не поетична прикраса. Це спосіб зрозуміти, чому одна й та сама державна реформа в різних областях сідає по-різному.
Назви теж живуть окремим життям. Хтось досі каже «Кіровоградщина», хоча місто вже Кропивницький. Хтось каже «Дніпропетровщина», навіть стоячи в Дніпрі. Мова побуту відстає від табличок, і в цьому немає нічого соромного — так завжди буває з великими країнами, які перейменовують міста швидше, ніж звички.
Як не плутатися далі
Короткий орієнтир, якого зазвичай бракує довідникам.
- Питають «скільки областей» — кажіть 24.
- Питають «скільки регіонів вищого рівня» — кажіть 27.
- Крим не додавайте до областей.
- Київ і Севастополь не додавайте до областей.
- Київська область і місто Київ — різні одиниці.
- Нові райони 2020 року не змінили кількість областей.
- Окупація змінює контроль, не конституційний перелік.
Якщо тримати ці сім рядків, карта знову стає читабельною. Не ідеальною — війна порізала живе тіло кількох регіонів. Але читабельною: видно, що є законом, а що є раною на місцевості.
Області України — це 24 великі кімнати одного дому, плюс автономне крило і два окремих міських кабінети зі своїми правилами. Дім лишається одним. Кімнати нікуди не поділися. Просто в частині з них зараз темно, і світло туди ще доведеться повернути.
