Від початку повномасштабного вторгнення Харків перейменував десятки топонімів на честь загиблих захисників. До Дня захисників і захисниць України створили карту вулиць міста, названих на честь українських оборонців, — вона показує, як подекуди утворилися топонімічні ансамблі з іменами захисників.
Про перебіг цього процесу та перешкоди на шляху меморіалізації розповіла очільниця Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова. Вона була членкинею комісії з деколонізації топонімії при Харківській обласній військовій адміністрації — тимчасової структури, яка опрацьовувала назви в області та місті, — а також консультанткою Харківського міського голови з цих питань. Членкинею топонімічної комісії при міській раді вона не є.
За даними обласної військової адміністрації, станом на літо 2024 року в Харківській області перейменували 3232 топоніми, і наразі їх більше, оскільки окремі громади продовжують цей процес. У самому Харкові в межах деколонізації перейменували 510 топонімів із понад 3150.
Близько 40 назв — на честь загиблих захисників
За підрахунками Тахтаулової, які не претендують на вичерпність, від початку повномасштабного вторгнення в місті з’явилося близько сорока топонімів на честь загиблих захисників. Це не лише вулично-дорожня мережа: є сквер Владислави Черних та увічнення пам’яті одразу двох загиблих — братів Гіпіків.
“Зараз цей запит є, я вважаю, великий. І запит від людей, від рідних, від підрозділів, від побратимів, від ветеранської спільноти. І подекуди він задоволений, а подекуди — ні”, — каже вона. За її словами, якщо у 2015–2016 роках громади складно сприймали вшанування загиблих в АТО, то нині нерозуміння, навіщо прибирати маркер росії з простору, вже немає.
Основна перешкода — комунікаційна: громади скаржаться, що їх не питають або не чують, до цього додається безпекова складова, коли зібратися фізично неможливо. Приклад — Малоданилівська громада, яка протягом дев’яти місяців не скористалася своїми повноваженнями, передала функцію робочій групі при ОВА, а згодом її голова закликав перейменувати вулиці повторно. У Харкові таких повторних перейменувань не було, заступник Харківського міського голови Новак входив до робочої групи.
Принцип добирали за зв’язком героя з місцем: вулицю Літакова, де певний час жив льотчик Владислав Риков, назвали його іменем; лейтенант Коваль — колишня Кібальчича на Олексіївці; провулок лейтенанта Гуцола — на Старій Салтівці. Там, де поєднати неможливо, формували топонімічний ансамбль навколо майдану Захисників України — вулиці Героя України Георгія Тарасенка, Дмитра Коцюбайла, Холодноярська, Олега Громадського, а поруч — проспект Героїв Харкова.
Водночас відкритим залишається питання увічнення комбата “Слобожанщини” Сергія Янголенка — пропонувалася вулиця Єдності, нині Краснодарська. Спротиву міської влади Тахтаулова не фіксувала, але зазначає, що наявного поступу недостатньо: у Харкові є вулиці-дублікати та нейтральні назви, а родини не завжди дають згоду на перейменування. На її думку, місту варто мати верифіковані списки та критерії — народження в Харкові чи навчання тут.
“Без такої синергії нам би багато чого не вдалося тоді і зараз”, — каже Тахтаулова про роль громадськості, ветеранських спільнот та активістів у питаннях меморіалізації.
