Станом на 21–22 вересня 2026 року різні відкриті карти контролю дають близький, але не тотожний результат: під фактичним контролем Росії перебуває близько 19–20% міжнародно визнаної території України. Карта окупованої території України більше не виглядає як чітка червоно-синя межа 2022–2023 років. З’явилися широкі «сірі» смуги, зони проникнення малих груп і затримки оновлення через перевірку даних.
До 24 лютого 2022 року під контролем Росії було приблизно 7,2% площі країни — Крим, Севастополь і частина Донеччини та Луганщини. Після перших місяців великої війни ця частка стрибнула, потім зменшилася після українських контрнаступів осені 2022-го і відтоді коливається в коридорі біля однієї п’ятої території. Для харків’янина це означає інше практичне питання, ніж «скільки відсотків по країні»: де саме закінчується стійкий український контроль на сході області і наскільки свіжий знімок, який вам надіслали в чат.
Цифри нижче ми звірили 22 вересня 2026 року за відкритими оцінками аналітичних карт і міжнародних оглядів; повторну звірку зробили того ж дня. Лінія на карті — модель, а не дозвіл на поїздку.
1. Що показує сучасна карта контролю
Загальна площа України — 603 628 км². Оцінки площі, яку Росія утримує під контролем у 2026 році, здебільшого лежать у діапазоні 115–121 тис. км². Українські матеріали, що спираються на підрахунки проєкту DeepState на початок і середину року, називали 116 165 км², або 19,25%. Інтерактивний огляд The Economist станом на 21 вересня 2026 року показував 20,0% території під контролем Росії, з яких 7,2% — ще до повномасштабного вторгнення, а 12,7% — після 24 лютого 2022 року.
Розподіл нерівномірний. Повністю під контролем Росії залишаються Крим і Севастополь. Майже вся Луганська область теж позначена як контрольована противником. На Донеччині, Запоріжжі та лівобережній Херсонщині утримуються великі масиви; оцінки частки по цих областях розходяться між джерелами на десятки відсоткових пунктів, бо одні карти зараховують лише підтверджений контроль, інші — і зони боїв. Харківська, Сумська й окремі ділянки Дніпропетровської областей на загальноукраїнській карті виглядають як вузька смуга біля кордону і лінії зіткнення, а не як суцільний масив.
Фронт на момент цієї перевірки залишається найщільнішим на Донеччині. На Харківщині бої фіксують на вовчанському та куп’янському напрямках, а не під Харковом як містом. Саме місто Харків і більшість громад області карти показують під контролем України.
| Показник | Оцінка | Період |
|---|---|---|
| Частка території України під контролем РФ | 19–20% | вересень 2026 |
| Площа під контролем РФ (орієнтовно) | 115–121 тис. км² | 2026 |
| Частка до 24.02.2022 | близько 7,2% | лютий 2022 |
| АР Крим і Севастополь | 100% площі регіону | з 2014 |
| Луганська область | близько 99% | 2026 |
| Харківська область | близько 4–5% площі області | початок 2026 |
| Громади в повній або частковій окупації | 124 | червень 2026 |
Джерела: оцінки DeepState Map, The Economist, зведення Kyiv Post за даними моніторингу на 1 червня 2026 року; період — січень–вересень 2026.
2. Як змінилась межа контролю за два роки
Після 2023 року загальноукраїнський відсоток майже не стрибав. Змінювалася географія: додавалися й відходили окремі квадратні кілометри на сході й півдні, тоді як Крим і більшість Луганщини карти рік у рік показують як стійкий контроль Росії. За підрахунками, які українські видання наводили на старті 2026-го, упродовж 2025 року площа під контролем противника зросла приблизно на 4 336 км² — це близько 0,7% території держави.
2026 рік джерела описують уже інакше, і тут розбіжність варто назвати прямо. У серпні президент Зеленський говорив про 990 км², які Росія взяла під контроль з початку року, і 820 км², які Україна повернула під свій. Інститут вивчення війни 19 вересня оцінив підтверджені російські здобутки з початку року в 147,7 км² проти щонайменше 972,56 км², які Україна повернула під контроль; якщо додати зони проникнення без стійкого контролю, російський приріст у того самого інституту зростає до 718,8 км². Російське міноборони того ж тижня заявило про понад 5 300 км² — ця цифра не сходиться з відкритими геолокаціями.
На практиці межа контролю за два роки «загальмувалася» як загальнодержавний відсоток і лишилася рухомою як місцева лінія. Міста, які карти 2022-го тимчасово фарбували в червоний на півночі й північному сході країни, знову під українським контролем. Натомість на Донеччині лінія зміщувалася повільно й дорого для обох сторін. Харківщина після осені 2022-го не повернулася до суцільної окупації великих районів, але отримала повторні бої біля кордону у 2024–2026 роках.
3. Харківська область у картині загального
Харківська область має площу 31 415 км². Оцінки початку 2026 року, які циркулюють у відкритих підрахунках на базі карт контролю, давали близько 1,2–1,5 тис. км² під контролем Росії — орієнтовно 4–5% області. Це не «схід області весь», і не «фронт під кільцевою». Більшість районів, зокрема Харків, Ізюм, Балаклія, Чугуїв, Красноград і Богодухів, карти показують під контролем України.
Лінія зіткнення на момент цієї перевірки проходить переважно на північному сході: вовчанський напрямок і куп’янський, з боями також у прилеглих селах і по річці Оскіл. Вовчанськ на відкритих картах і в місцевих адміністративних оцінках фігурує як місто, більша частина якого під контролем Росії і яке зазнало тяжких руйнувань; українські сили утримують окремі позиції з південного сходу. У Куп’янську карти й польові оцінки фіксують присутність російських груп на півночі міста і тиск на лівому березі Осколу, тоді як саме місто не виглядає як суцільний стабільний контроль однієї сторони. Дорожня відстань від Харкова до Куп’янська — близько 118 км; до Вовчанська — близько 70 км. Це відстань між містами, а не гарантована «безпечна зона».
Поширена помилка виглядає так: людина відкриває скріншот карти без дати, бачить червоний колір біля Вовчанська чи Куп’янська і вирішує, що «вся північ області вже не наша» — або навпаки, що до Куп’янська можна їхати як до звичайного райцентру. Закінчується це або зайвою панікою в Харкові, або поїздкою в громаду, де діють обмеження руху, евакуація і обстріли. Правильніше дивитися не на колір області, а на конкретний населений пункт, дату шару карти і оголошення військової адміністрації саме цієї громади.
4. Як читати військові карти новин
Більшість українських новин про лінію фронту посилаються на DeepState Map. Це не карта Генштабу і не бойовий документ. Команда збирає геолокації фото й відео, відкриті повідомлення і, за власними поясненнями, дані від військових; інколи затримує оновлення з міркувань безпеки. Кольори там різні: червоний — контроль Росії, темніший шар — Крим і території, контрольовані ще до 2022-го, сірий — ділянка, яка потребує уточнення, окремі відтінки — нещодавня зміна контролю.
Інститут вивчення війни малює щоденні статичні карти «контролю місцевості» і окремо позначає зони російського проникнення. Різниця важлива: група, яка зайшла в лісосмугу, за їхньою методикою ще не «контролює» село. Тому тижневий «приріст» на одній карті може бути в рази більшим, ніж на іншій, без того щоб хтось свідомо підробив картинку. Liveuamap і редакційні інтерактиви додають ще один шар спрощення.
Яким цифрам довіряти? Жодним одним. Якщо два незалежні проєкти з різною методикою показують той самий населений пункт під тим самим контролем кілька діб поспіль — це сильніший сигнал, ніж один яскравий скріншот. Заяви сторін про тисячі квадратних кілометрів за місяць варто звіряти з геолокаціями: у вересні 2026-го розрив між офіційною російською цифрою і відкритою верифікацією був кратним.
Важливо. Карта контролю не замінює офіційну заборону на відвідування громади, графік евакуації чи сигнал повітряної тривоги. Дані цього матеріалу актуальні на 22 вересня 2026 року; лінія на сході області може зміститися на кілометри раніше, ніж її перемалюють на публічній карті.
5. Куди дивитись мешканцю Харкова
Для першого перегляду лінії контролю зручні DeepState Map і щоденні карти Інституту вивчення війни. Перша оновлюється кілька разів на добу, друга — як правило, раз на день після збору відкритих підтверджень. Новинні сайти часто публікують ранковий зріз тієї ж карти; дивіться не заголовок «карта на сьогодні», а час знімка й чи є на ньому сірі зони.
Перед поїздкою в бік Куп’янська, Вовчанська, Дворічної чи прикордонних сіл карта — лише перший фільтр. Другий — повідомлення Харківської ОВА і відповідної міської військової адміністрації про евакуацію, комендантську годину і перекриті дороги. Третій — чи є у вас легальна підстава їхати в зону бойових дій. Якщо карта показує сірий колір на вашому маршруті, виходьте з того, що контроль там нестійкий.
Сильний заперечення звучить так: навіщо взагалі дивитися публічні карти, якщо Генштаб не викладає точну лінію, а карти запізнюються. Відповідь у самих розбіжностях 2026 року. Саме публічні карти, зіставлені між собою, показують, де твердження про «котел» чи «повністю взяте місто» не підтверджується геолокацією. Вони погано годяться як навігатор «доїду чи ні», але добре годяться як запобіжник від чужого скріншота без дати.
Практичне правило для читання карти таке: дивіться дату шару, порівнюйте два джерела, перевіряйте не область, а громаду, і не перекладайте колір на карті в рішення виїхати чи залишитися. Для Харкова як міста карти 2026 року не показують зміни контролю; для північного сходу області показують рухому смугу боїв за десятки кілометрів від обласного центру.
Застереження пряме: ми не бачимо поля бою і не можемо підтвердити контроль конкретного двору чи лісосмуги краще, ніж відкриті верифіковані джерела на конкретну годину. Якщо вам потрібна не картина країни, а відповідь «чи безпечно їхати в це село завтра вранці», карта новин цього не дає — лише офіційні обмеження громади і власна оцінка ризику обстрілу, яка з карти не зчитується.
